Троянда
Троянда – квітка наймиліша,
Милує око в квітнику,
Душа у неї - найщиріша,
Всміхнеться навіть будяку.
А він стоїть, дощами вмитий,
Забутий, кинутий, один,
І вітер рве несамовитий
Його, мов крихіток - лозин.
Троянда щиро посміхнулась –
І розцвіта уже будяк.
Душа його враз відгукнулась
І зашарілася, як мак.
Думки полинули за хмари,
Увись, в чудесну глибину,
Йому здалось, що то сам Ангел
Усмішку дарував йому.
Людина теж бува колюча,
Здається, що вона будяк,
А то – життя глибока круча
Не відпуска її ніяк.
Вона б хотіла руки – крила
Розкинуть в небі – і злетіть,
Душа б розправила вітрила
І розцвіла б людина вмить!
Київ
Давним-давно це все було,
Коли країну Руссю звали,
І міст великих не було...
Тоді ще Київ заснували.
Дніпрові води гомінкі
Котили хвилі, наче гриви,
На землі - травами рясні,
Де колосились щедрі ниви.
Припала Кию до душі
Земля слов"ян , добром багата,
Заклали місто на Дніпрі,
Що нарекли іменням брата.
Величний Київ з тих часів
Стоїть на радість українцям.
Йому багато вже віків,
Сягає слава аж по вінця.
|